Kolosovska Oksana | Майстерня контенту

І знову про свастику… і ще дещо: «Перунів цвіт» — символи і обереги

Це мій робочий блокнот-щоденник — незамінний інструмент, завдання якого — впорядкувати життя і зробити так, щоб нічого не забулось і не проґавилось. То чому б його не оздобити вишиваною обгорткою з підтекстом?
До речі, колись ця обгортка була на шкільному щоденнику сина — повірте, поганих оцінок в школі він не мав!

🤓«На городі бузина, а в Києві дядько», — думаю про тих, хто з острахом дивиться на Перунів цвіт — орнамент, яким я люблю прикрашати не тільки одяг, і хто знову ж таки каже, що це “гітлерівська свастика” 🙈

Замисліться — маємо стародавній, можна сказати тисячолітній символ, який необачно приписують до “фашиських”. І знову це точно “не воно”, хоч і схоже звісно, якщо не вникати в деталі і не заглиблюватись в історію…

☝️ Отже, «Квітка папороті», вона ж «Перунів цвіт» — це вогняний символ чистоти Духа, що має потужну силу.

А це улюблена теніска-вишиванка мого чоловіка… Зносив її ледь не до дірок, але вперто відмовлявся брати на роботу щось інше — напевно відчував дивну силу Перунового цвіту🙂

Колись вірили, що Перунів цвіт здатний відкривати приховані в землі скарби і виконувати бажання, а тому у людини, яка мала із собою такий амулет, було більше шансів віднайти ту саму живу квітку папороті під час свята Купала. Насправді він дає людині можливість розкрити власні Духовні Сили.

Цей символ — ознака ярої молодецької завзятості. Здебільшого його використовували воїни (незалежно від статі та віку — і хлопці, і дівчата, і чоловіки, і жінки), або ті, хто потребував допомоги і підсилення власних можливостей на складному шляху.

Магічні властивості Перунового Цвіту допомагають, коли треба на повну потужність викластись у спритності, витривалості і силі, а ще він зміцнює і загартовує бойовий дух 💪

Не бійтесь використовувати символи, які віками робили людей кращими і допомагали легше долати життєві труднощі.
Це працює 👍, знаю по собі.

«Свастика», «сварга», «свастя», … «щастя» — що це? Про символи і обереги

😲— Так це ж свастика! — сказали мені якось знайомі, коли побачили мої «оберегові вишиванки».

А ви знаєте, що значить цей символ? Нє-нє, про Гітлера я вже чула, а щось глибше копнути, слабо?Так от…

«Свастика», «сварга», «свастя», або ще як у нас в Україні його називали (саме так, у НАС, в УкраЇні!) — «щастя» — це символ центру, навколо якого обертається світ.

Сварга має два варіанти: за годинниковою стрілкою (правостороння) і проти неї (лівостороння). Правостороння — це чоловіче, атакуюче, творче начало, а лівостороння — жіноче, тобто гармонізуюче, оберігаюче.

Сварга – це передусім символ Центру, тож відповідно, вона символізувала Творця Всесвіту – Сварога, Бога-Отця. Сваргою також називався простір, в якому перебуває Творець Всесвіту. А ще на давньоіндійській мові-санскриті, «сварга» означає «рай». Як, ви цього не знали?

Дивно, але цей стародавній символ, що ще в 18-19 століттях прикрашав хрестиянські церкви, одним махом «забули» і навіть намагались заборонити через «фашистську» складову. Стоп, але ж не Гітлер його придумав! І чомусь Церква жодним чином навіть не подумала відмовитись від ХРЕСТА, як символа, тільки тому, що «свята інквізиція» під цим знаменням винищувала всіх незгідних!

Погодьтесь, Гітлер був при владі якихось 20 років, а наша сварга відома світові тисячоріччя. Проте багато хто ще й зараз вважає, що це мало чи не сатанинський символ. Але ж вона масово присутня на писанках, на українських вишивках — елементи є скрізь! Зашифровані і утаємничені, але живі!

Класична сварга-свастика є головним символом буддизму і була дуже популярною в різних культурах світу — в Індії, Китаї і навіть у Японії.

На нашій же землі найбільше любили цей символ трипільці. Вони протягом двох тисяч років поспіль прикрашали свій ритуальний посуд найрізноманітнішими композиціями — і це тільки те, що дійшло до нас!

Найвеличнішою відомою спорудою, щедро прикрашеною ліво- та право- сторонніми сваргами до цих пір залишається Софійський собор, будівництво якого було започатковано Володимиром у 1011 році, а освячення відбулося його сином Ярославом у 1018 році. Про який “фашизм/нацизм” говоримо, згадуючи ті часи?

Очевидно, що «совєти» не просто так наклали табу на найбільш життєствердний в нашій історії символ. Пора це змінювати.

Сварга — це надпотужний оберіг, символ Сонця та звичайного щастя жити на рідній землі…

Пам’ятаймо про це.

Про «ОДЯГ СИЛИ» та обереги у сучасному вбранні

Ви ж в курсі, що символи-обереги, поширені на давніх вишивках, призначені захищати свого власника? Все робилось для того, щоб побудувати міцний захист від небезпеки, перетворити людину на «невидиму» для лиха, а тому й невразливу.

Але особливого значення в нашому житті набувають вишиті символи на сучасному одязі, адже вишивка – це вже не стільки традиція, скільки мода.

Напевно в кожного українця в домі зараз є традиційна вишиванка. Але чи часто ми носимо її? Певно, ні. Класична вишиванка стала ритуальним одягом, який носити щодня буде не кожен.

Розкажу про себе. Я росла в сім’ї де шанували традиції. Квартира майоріла вишитими рушниками і серветками, бо мама гарно вишивала хрестиком. Я, звичайно ж, мала свою вишиту сорочечку, але от біда — одягнути її часто то і не було куди.

Це була перша «проблемка», яку я почала вирішувати «по-своєму», коли звичайний, повсякденний одяг стала прикрашати вишитими власноруч орнаментами. Тоді я вперше зрозуміла, що таке «ОДЯГ СИЛИ» і що таке справжній «ОБЕРІГ».

Реально, в такому одязі не страшні хвороби, а удача просто підстерігає на кожному кроці! Такий одяг надає власникові впевненості у собі, а буденність набуває нових барв.

Просто льняна сукня
Кілька штрихів — і простацька сукня перетворюється на ексклюзивну
Сімейні походеньки
Вишукано і по-сучасному, як гадаєте?

Дивно, але коли мій чоловік одягав звичайну теніску з вишитим мною візерунком, то помічав, що у нього саме в цей день справи ідуть набагато краще, а молодший син казав, що у вишиванці йому завжди щастить на гарні оцінки у школі.

Ось так, виходячи чисто з практичної точки зору🙂 «одяг сили» (я називаю ці речі тільки так) увійшов в наше життя. Прикрашені вишивкою кофтинки, блузи, чоловічі сорочки та теніски, сумочки та гаманці – ось той арсенал, який і надалі буде наповнювати наш гардероб.

З «одягом сили» життєві негаразди залишаються осторонь — факт перевірений власним досвідом.

Це дійсно працює — спробуйте і ВИ!

Про дискомфорт: ми надто довго толерували, годі мовчати!

👉 Трирічному Дмитрику не сподобалось “прівєт”, почуте від однолітка? Поведінка гідна осуду!

👉 Вчителька “не поставила на місце” учнів, які назвали мо@@@лем новоприбувшого з Харкова? Звільнити вчительку! А з учнями як мінімум провести розмову про терпимість і толерантність!

👉 Кваліфікованого фахівця не запрошують на роботу через те, що вона спілкується виключно українською і англійською, а колектив переважно рускагаварящій? А шо? Це ж нормально, чи не так?

А ми країну часом не сплутали? Хто там ще переконує, що мовне питання важливо вирішувати лагідно і без примусу?

Мовляв, люди “самі повинні усвідомити, захотіти і перейти”…

Мовляв, аргументи потрібно правильні підбирати, давати матеріальні чи моральні цукерочки… А коли летять ракети з того боку і на них чітко написано “На Киев!”, “С Новым годом!”, чи ще щось подібне — невже недостатньо аргументів? Що потрібно ще?

Відкрию страшенну таємницю — ті, хто усвідомив і захотів — вже відмовився від усього московитського. Залишились або ті, кому какаяразніца, або відверті українофоби. Якщо з першими ще можна “працювати” через примус, то других треба вичавлювати, як гнійник з тіла.

І про “комфортний перехід” мови йти вже не може. 30 років комфортно переходили, далі — суцільна зона дискомфорту. Не знаєш, не хочеш, не поважаєш Україну і її мову — не отримаєш ні освіти, ні нормальної роботи, ні виборчого права. Приклад країн Балтії нам у допомогу.

Якщо заперечите, що на це потрібна законодавча база і відповідна політична воля керівництва держави, а її вочевидь нема, то і тут не все так погано.

Допоки ми не скотились до повної узурпації влади, допоки не впали до рівня рашистану, керівна верхівка все ще боїться “голосу народу” і змушена зважати на нього. Яка вона — воля народу? Давайте покажемо!

Саме зараз час проукраїнській більшості в Україні заявити про свою потребу жити в українській Україні, про волю залишатись вільними людьми з власною мовою, культурою, історією та перспективою.

Що робити? Тотальний дискомфорт усьому російському. На всіх рівнях — в магазинах і кафе, в спілкуванні на вулиці і на роботі. Нетерпимість до всього російського — ось вихід, на мою думку.

Благаю, не мовчіть! Ми надто довго толерували.

Рускоязичіє — це не про мову. Це про вірус. Про ракову пухлину, яка захопила метастазами Східну Україну і вже поповзла на Захід.

Мова — це про самоідентифікацію. Тільки усвідомивши, хто ж ми є насправді, можна впевнено і на рівних розмовляти з іншими народами, з тими, хто вже пройшов через це вузьке вічко ідентифікації.

Мова — це про відповідальність кожного з нас перед дітьми і онуками.

Про зброю в тилу і на війні

Британська розвідка повідомляє про виявлені факти, коли вагнерівці переодягаються в форму ЗСУ і заходять в українські населені пункти. Мета — дискредитація українського війська в очах мирних мешканців.

Мета зрозуміла… Особливо якщо зважати на той факт, що добра половина керівного складу ЗСУ говорить російською, а до командирів “підлаштовуються” і “підтягуються” їхні підлеглі.

А тепер поміркуймо, чи вдалась би ця “спецоперація”, якби в ЗСУ послуговувались ВИКЛЮЧНО УКРАЇНСЬКОЮ?

До речі, в Статуті ЗСУ прямо сказано, що мова української армії єдина, і це — державна мова. Конституцією ж України тільки українська визнана єдиною державною мовою в Україні.

Скільки ще будемо допомагати оркам робити їх криваву справу?
Гаразд, на передовій нема коли задумуватись нам вимовленими словами, згодна. Але тут, в умовному тилу, коли вже нарешті зрозуміють, що мова ворога недопустима у будь-якому прояві?

Мова — це наша зброя не тільки тут і зараз, але і на перспективу. Це те, що захистить наших дітей і те, без чого вони стають на порядок вразливішими перед великим, сильним і оскаженілим сусідом зі звірячим оскалом.

Про байдужість, або Коли коти загавкають, а собаки занявкають

Байдужість — найбільше зло. Я так думаю.

💔 Байдужість до дітей (це коли на малих “не вистачає часу”) породжує моральних сиріт і невпевнених в собі людей.

💔 Байдужість до батьків (це коли не знаходиться хвилинки, щоб бодай зателефонувати) робить серце черствим, а у перспективі сприяє тому, що і ваші діти стануть байдужими до вас.

💔 Байдужість до історії (це коли нецікаво, а як же воно було насправді?) породжує втрату історичної пам’яті і постійне ходіння по колу з наступанням на одні і ті ж граблі.

💔 Байдужість до рідної мови (це коли в себе в хаті говоримо аби як, “головне, щоб “правильні” речі озвучувати, а якою мовою — неважливо”) породжує самозневагу, поступово вичавлює один народ іншим, змінює усвідомлення кожного, а отже — змінює і навіть нівелює головні риси національного характеру.

Ви ж чули загальновідомий вислів Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфарктів. Спочатку їм відбирає мову».

Так от, “какяразніца” стосовно мови українців в Україні — це якраз про байдужість. Бо мова формує світогляд і світосприйняття.

Почула думку, що мовляв переважна більшість євреїв, українців чи казахів в Канаді чи Штатах розмовляє російською, то ж якщо почати ненавидіти всіх цих людей за їхню мову, можна докотитися до стану «всіх ненавиджу».

Дивно, але чомусь “люди-какяразніца” так і не второпали, що мова йде про війну за збереження українців в Україні, а не десь там, за океаном, чи за будь-яким кордоном.

Чи залишимось ми жити і розвиватись, чи просто ввійдемо в історію, як вимерлі народи, якраз залежить від небайдужості кожного.

Так, я чудово володію російською як для українки, що все життя живе в Україні. І до цих пір можу слухати чи читати, наприклад, закордонних аналітиків, які дають інтерв’ю на українську аудиторію, але російською, бо вона тут з відомих причин найбільш зрозуміла з усіх іноземних.

Але важко слухати наші телемарафони з їх ждановими, рєзніковими, світанами і іншими, котрі сидять в Україні і віщають на українську аудиторію ворожою мовою.

Вам байдуже чи ні? Скоро вже рік як триває кривава війна, то ж чи не пора визначитись і виставити пріоритети?

Собака ніколи не занявкає, а кішка ніколи не загавкає. Якщо це і станеться, то без зоопсихолога точно не обійтись. І це природний стан речей.

Я вважаю, що це не природно, а отже і не нормально, коли українці (якщо вони себе такими називають) в Україні між собою розмовляють російською.

А у вас як із цим?

«Мова» і «язык» — порівняймо

Часто чую, що «неважливо якою мовою говорити, важливо ЩО».

Хмм… Не погоджусь з однієї простої причини — мова, а саме звуки та артикуляція — це важливий аспект смислового наповнення того, що ми хочемо сказати. І це впливає на формування характеру особистості і навіть народу.

От до прикладу, послухайте німецьку та італійську — відчуваєте різницю у звучанні і милозвучності?

Але ще цікавіше — спостерігати та аналізувати первинні смисли, запаковані в прості слова. Я добре знаю українську (рідна) і російська (в силу потреб професії), то ж і порівнювати можу тільки їх.

Мова має значення, просто порівняймо:

Лікар (укр) — той, хто ЛІКує. Врач (рос) — той, що бреше (ВРЁТ)
Лікарня (укр)— там де ЛІКують. Больница (рос)— там де хворіють (болеют)

Шлюб (укр) — від українського “злюб” — тобто це історія про тих, хто “любиться”, хто любить один одного.
Брак (рос) — щось неякісне, зроблене недосконало.

Дружина (укр) — надійний друг, опора на все життя. “Дружиною” ще називають справжнє військо — гарно звучить!
Жена (рос) — від російського “женщина”, тобто проста собі жінка, що опинилась в результаті “браку” поруч.

Багато є таких прикладів. Досліджувати можна довго. Додам тільки наостанок:

Мова (укр) — це процес мовлення, донесення смислів через звуки.
Язык (рос) — має два значення: і як “мова” (тобто звукове оформлення думок) і як “язык” — орган в ротовій порожнині, який просто бере участь у цьому процесі.

Як казав колись капітан Врунгель: «Як назвете лодку, так вона і попливе».

Думаймо про первинні значення — бо вони формують нашу свідомість.

МОВА — це те, що вирізняє нас з-поміж інших народів, наш національний ідентифікатор. Говоритимеш російською — то з часом почнеш думати (будувати логічні ланцюжки) як ті, що за поребриком. Почни розмовляти українською, і ти не помітиш як згодом будеш бачити світ іншими, “українськими” очима.

А які ще слова цікаві можете підкинути? Так, щоб кардинально інше значення мали — давайте поділимось.

В «котрий раз» чи «вкотре» — як правильно

Повернімося до наших ~~баранців~~ мовних помилок. Не можу обійти стороною.

Знову і знову, вже вкотре переконуюсь, що машинний переклад ніколи не зрівняється за якістю з людським розумінням і відчуттям мови.

Прикро тільки що навіть відомі ЗМІ, та Всеукраїнські телеканали або тупо послуговуються Гугл-перекладачем, ну або не заморочуються тим, щоб взяти на роботу нормального редактора.

До чого це я? Раз-по-разу російський вислів «в который раз» звучить в українському тексті як «в котрий раз», а подібне «в очередной раз» — перекладається як «в черговий раз».

СТОП! КАЛЬКА!

Я не вчителька і «університетів не закінчувала», та навіть я ці всі хиби вже бачу просто «неозброєним оком». Тож щиро співчуваю всім справжнім філологам та мовознавцям із профільною освітою і багажем практичних знань — як вони витримують ті мовні покручі, що сиплються на наші вуха?

Український варіант простіший і коротший, та чомусь його частенько забувають.

Отже:

не — «в котрий раз», а вкотре,
не — «в черговий раз», в вчергове.

А ще можна сказати:

знову і знову,
раз-по-раз, раз-у-раз,
ще раз.

Одним словом, вибрати є з чого — було б бажання вибирати і… думати/задумуватись над тим, що ми пишемо-говоримо.

Бо ж як говоримо, так і думаємо. А як думаємо — так і живемо. Тобто, мова має значення 🙂

5 вагомих причин, щоб звільнити замовника

«Гроші мене не хвилюють. Вони мене заспокоюють», — казала героїня одного одеського анекдоту.

Але не всі гроші однаково солодкі. Про токсичних людей говорити не буду.

Розповім про власні критерії «прийнятності»: коли і з ким не варто мати справу, щоб потім зароблені кривавою працею грошики не вилазили боком.

1. Він не цінує ваш час. Це критично.

Пообіцяв — не зробив/забув, довго не виходить на зв’язок, працює з позиції «тижкопірайтер» (ха-ха, чули про таку? Якось розповім).

Він зайнятий, а ви — вийшли погуляти. Це не серйозно, бо справа обопільна. З такою людиною краще не зв’язуватись.

2. Нема гарної комунікація. Це критично.

Ніхто не знає бізнес краще, ніж його власник. Тож ніхто краще про це не розповість, згодні? Отже, якщо задаєте запитання, а відповіді нема – це погана ознака. Потім самі ж і вигрібатимете.

3. Не цінує вашу роботу. Це критично.

Коли людина з «тарганами в голові», але достойно платить — з цим, напевно, ще можна миритись. Але коли спілкування проходить в дусі «я і сам так міг би, просто часу нема» — оооооо! Це біда — треба втікати світ за очі від такого, з ним каші не звариш, а крові поп’є —будь здоров!

4. Вам не подобається тематика. Для мене це критично.

Можна спробувати, можна постаратись…. Але якщо «не воно» — прощайтесь із замовником. Кіна не буде.

5. Вам просто не подобається людина.

Тут питання «критичності» кожен вирішує для себе. По великому рахунку — ну, не дітей же вам разом хрестити. Робота є робота. Хоча…

Висновок: Клієнт правий не завжди.

Фрілансери, пам’ятайте про свої переваги і вигоди!

Шануймо себе, бо ми цього варті.

А зараз всім бажаю зустрічати приємних, розумних і обов’язково —платоспроможних замовників. Тоді і в нас, і в вас все буде гаразд!

«Смачні тексти»: як приправити, щоб з’їли?

«Смачний текст», «соковитий текст», «стаття, приправлена емоціями» — то тут то там чую такі порівняння і побажання від замовника.

Але чи варто писати про «вишуканий смак борщу», якщо поняття «вишуканості» у кожного своє?

Коли замовники (особливо часто це трапляється в описах вакансій) озвучують, що шукають копірайтера, який вміє писати «смачні тексти», ухмиляюсь про себе, і йду собі далі.

Повірте, ці люди не знають чого просять. Бо надумана, неприродна «смакота» нікому не цікава і не потрібна.

Читач зверне увагу на живу мову і щирість в емоціях.

Отже:

не «вишуканий смак борщу», а «такий, що за вуха не відтягнеш»;
не «розкішний букет», а такий, що «запам’ятається надовго»;
не «суперніж», а такий, що «сам ріже»…

Це перше, що прийшло в голову.

Говорити треба людською мовою (зараз це називають «мовою цільової аудиторії») — тільки тоді є шанс бути почутим, згодні?

Чи може, вас таки чіплять високопарні фрази?

ЗА АДРЕСОЮ чи НА АДРЕСУ — як правильно?

Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі — Розбираємо найуживаніші мовні помилки та покручі

Знову проводимо аналогії з російської. Чому саме з неї? Та, мабуть, тому, що зрослись ми з цим явищем так, що вже і своє починаємо забувати і майже віримо, що російське «по адресу» перекладається не інакше як «за адресою». Але… не все так просто.

Отже, якщо відповідаємо на запитання «куди, де», то кажемо «на адресу»:

…звертатись на адресу,
…писати на адресу.

Якщо ж мова йде про конкретне місце, де щось відбувалось/відбувається/відбуватиметься, то вживаємо прийменник «за»:

…магазин розташований за адресою,
…дійство відбувається за адресою,
…я проживаю за адресою.

От здається просто…. Але ж як часто плутаємо звичні речі.

А все ж мова має значення – перевірено.

«Чому так дорого?» — скільки коштує стаття

Коли мене питають, скільки коштує написати статтю, то буває, чую: «Це трохи дорого. А якщо замовлень буде багато, то це ж дешевше вийде, правда?»

А ви задумувались, як насправді пишеться стаття? Реально корисна, цікава, аргументовна?

Зараз мова не йде про простенькі SEO-тексти на буденну тематику по типу «Як вибрати крем для обличчя». На створення такого контенту теж треба трохи часу, але це здебільшого технічні моменти, бо інформації вдосталь – варто тільки продумати, що саме хочеш сказати, а далі викласти це словами, відповідно до умов завдання.

Якщо ж говорити про матеріали більш серйозні, то текст, до моменту, коли «починає вистукуватись на клаві» проходить етапи непомітні, проте основоположні:

Вивчення теми. Навіть якщо тематика не нова, все-одно треба знайти і прочитати 10 публікацій (і це як мінімум!). Цікавить абсолютно все: від визначень у словниках та вікіпедії, до статей на суміжну тему. Паралельно робляться помітки і фіксуються корисні веб-ресурси. Для складних тематик обов’язковим вважається інтерв’ю з експертом/замовником – тільки він може направити в потрібне русло і задати тон.

Вивчення потреб цільової аудиторії. Це той самий маркетинговий аналіз, про який зараз чути повсюдно. Знаю про що буду говорити – визначаюсь тепер, що з вивченого матеріалу цікаве саме моїм читачам. Хто вони і для чого їм читати мою писанину.

Далі іде перерва — як мінімум доба. Треба щоб все вляглось і склалось по поличкам в голові. Інакше мозок лусне.

Пошук інформації. Етап, подібний до п.1, проте більш означений. Знаю що треба сказати, знаю кому це треба — вибираю головне. Тут важливо критично підходити до всього знайденого в інтернеті, адже ми ж знаємо, що і на парканах теж пишуть, але чи можна всьому вірити?

Структурування матеріалу і обдумування плану статті. Тільки на цьому етапі доходить черга до чогось конкретного. Робляться чернетки, вимальовується план подачі «готової страви».

Написання тіла статті. Прийшов час «постукати по клаві». Чисто технічний момент – робота займає від 3-4 годин до повного робочого дня, як коли.

Тут знову треба перерва. Я беру паузу на добу. Щоб пристрасті втихомирились, а мозок заспокоївся: «Завтра я подивлюсь на все це очима стороннього спостерігача і побачу щось нове», — кажу собі і закриваю ноут.

Корекція та редагування. Свіжий погляд дає свій ефект. Написала? Тепер викреслюємо! Саме так – повидаляти все зайве і те що замиленим оком здається «потрібним» – справа неабияка. Але необхідна. Насправді на цьому етапі видаляється 20-30% тексту.

Узгодження із замовником. Хвилюючий момент, коли кажеш людині : «Готово, тримайте!» і натискаєш чарівну кнопочку «відправити».

Етап очікування результату — це процес від екстремального хвилювання на початку (1-2 дні) до ефекту байдужості, якщо зворотнього зв’язку нема.

Чарівні слова замовника «Все супер! Це саме те, що треба», — надихають. Проте буває, що треба внести корективи. Але це вже завершальна стадія процесу.

Повторна корекція за необхідності. Досвідчені копірайтери «на бЕрезі» обговорюють кількість корекцій. Я хоч вже і маю досить досвіду, але страждаю навіженістю до роботи. А тому можу правити текст кілька разів. І не тому, що «не доганяю» з початку, а тому, що замовник, буває хоче то одного, то іншого. Вгадати важко (та й не телепат же я!), але коли спортивний інтерес вже розігріто, то я готова на все!

Здача і оплата. Найприємніший момент, коли робота виконана, всі задоволені, а гаманець брязчить свіжою копійкою. Так, «я це зробила» і пишаюсь собою!

А тепер повернімось на початок.

Коли мені кажуть «Це трохи дорого. А якщо замовлень буде багато, то це ж дешевше вийде, правда?», я запитую у відповідь:

«А за скільки б ви проробили таку роботу? Так, щоб щоразу якісно і без махлювань? Щоб сподобалось і читачам і пошуковим роботам? Щоб тексти і унікальні і ідеальні в плані семантики?»

«Як ви оцінюєте свій час?». Спочатку тиша. А далі — «Добре, згода. Працюємо!» І не помиляються. Бо ж відомо: «Дешева рибка — юшка вон!»

«ВІДСИДЖУВАТИСЬ В СТОРОНІ» чи «БУТИ ОСТОРОНЬ» — як правильно?

Особливості перекладу — як ми говоримо

Ох і потузало ж нас життя, якщо прості слова забуваємо, а натомість користуємось російськими кальками.

Особливості перекладу — як ми говоримо — Кожному своє

«Отсиживаться в стороне» перекладають здебільшого як «відсиджуватись в стороні»…

В якій стороні, не уточнюють — далекій чи не дуже?

Можна ходити у далеку сторону, можна йти на всі чотири сторони, можна показувати рукою в ліву сторону, або праворуч (це вже як вам до вподоби 😉 ).

Але якщо вже триматись подалі від чогось чи не звертати уваги на щось або «відсиджуватись» — то тільки «осторонь» — так простіше і влучніше, чи не так?

Don’t worry, be happy, або Живи простіше

«Підсіла» я на книги Брайяна Трейсі. Чим вони підкупили? Напевно, структурованістю та простотою викладу.

Життя підкидає то тут то там завданнячка, важкі до розуміння та розв’язку. І «жити простіше» — це іноді справді стає питанням життя чи смерті.

Що ми робимо зазвичай?

Зациклюємось на незначних (непотрібних, неважливих особисто для нас) речах.
Витрачаємо час «не туди» і «не так».
Розпорошуємо життєві ресурси, поступово втрачаючи здатність сфокусуватись на важливому.

А життя, взагалі-то, штука природня. Парадокс, чи не так?

Отже, якщо вибудувати систему цінностей згідно законів природи, то і життя стане простіше?

Що рекомендує Брайян Трейсі у своїй книзі «Don’t worry, be happy, або Живи простіше»:

Визначтесь із власними життєвими цінностями.
Задумайтесь та встановіть життєву мету (або кілька цілей).
Визначте для себе пріоритети.
Плануйте власне життя, інакше цим займуться інші!

І червоною стрічкою крізь текст проходить думка: «Успішні люди думають на папері. Невдахи сподіваються на щасливий випадок і пам’ять».

А ще зачепила така фраза:

«Якщо ви задумались про свої життєві цінності, мету і пріоритети, то вітаю! Тільки 5% людей усвідомлюють важливість цих речей, і це вже перемога бути в їх числі. Бо тільки ці 5% здатні досягти задуманого планомірно, незважаючи на зовнішні обставини і не сподіваючись на чудо».

Книга доступна в аудіоверсії — рекомендую до прослуховування.

Як досягнути успіху і що таке «максимум успішності» за версією Брайяна Трейсі

Стратегії і навички для розкриття прихованого потенціалу

Мріяти — це добре, але досягнути успіху і здійснити-таки мрію — це перемога!

Як перемагати по життю? Чому одні досягають мети, а інші зупиняються на півдорозі?

Брайян Трейсі в книзі «Максимум успішності» (рос. «Достижение максимума») дає чіткі відповіді. І так, практичні вправи та завдання тут теж є.

Він зумів поєднати у своєму посібнику (саме так — це справжній посібник із саморозвитку) психологію, філософію, економіку та релігію.

Крок за кроком, потихеньку, відкусуючи від свого «слона» по шматочку, можна досягнути будь-якої мети. Адже правильно вибрана і чітко поставлена ціль в житті — це вже 90% успіху. Решта 10% — це всього лиш наполегливість.

Отже, в основі всього думка. Думка породжує слово, яке згодом стає базою для переконання і звички. Звичка формує характер. Характер визначає долю.

Висновок: зміни думку — зміниш долю.
Тільки ж змінювати треба правильно!

Не буду переказувати змісту — надто довго, і це потрібно читати (або ж слухати, як це робила я, і не один раз!).

👌 Головне твердження, яке я винесла особисто для себе, це те, що здорова самооцінка і самоповага — це основа здорової особистості.

Неможливо любити і поважати когось, не полюбивши щиро спочатку себе.

Не можна віддати те, чого не маєш сам! А коли приходить здатність любити і поважати оточуючих, то і оточуючі відповідають тим самим, а часто — навіть повертаючи любов з подвоєною силою.

Отже, все починається з себе, з любові до себе, як до Божого творіння. Починається з самоповаги і саморозвитку.

Ну а почати розвиватись ніколи не пізно, згодні? 😉

P.S. Примітно, що автор приділяє особливу увагу темі любові та взаєморозуміння в сім’ї, темі стосунків між батьками та дітьми та темі виховання дітей. Бо це, на його думку, основа для побудови щастя і досягнення успіху.

Чи потрібен сайт або електронна візитівка для спеціаліста?

Гадаю, це потрібні речі. І не тільки якщо ви фрілансер на віддаленій роботі.

Впевнена, що кожний має право на часточку самореклами. Ви ж помічали, що це нормально в тваринному світі і навіть серед рослин! Кожний намагається показати себе у найпригляднішому ракурсі. Кожний хоче виділитись, щоб бути поміченим!

І де ж нам розповісти про себе, про свої вміння і навички, якщо не на власній візитівці? Просто вигляд і формат візитівки зараз змінився до невпізнаваності.

Якщо раніше у 100% випадків це був клаптик паперу (картону) із зазначенням посади чи роду діяльності і контактів, то тепер все що хочеться сказати, можна сказати розгорнуто і красиво. А ще можна вказати адресу електронної скриньки або дати прямі посилання на профілі у соцмережах.

«То все марнотратство. У мене і так є профіль у фейсбуку. Кому треба — той знайде!»

А ось тут не погоджусь. Навіть за умови «гарно зачесаного» профілю в Facebook чи Instagram, ви не отримуєте всіх благ власного рекламного майданчика. Алгоритми роботи та і правила спілкування в соцмережах змінюються надто часто, щоб сподіватись на вдалу роботу тільки цих ресурсів.

А пригадуєте, як одного дня Інстаграм став раптом недоступний? Паніка тривала всього кілька годин. Але то було справжнім шоком для людей, що просували свої послуги/товари тільки в Інстаграмі. Тоді багато хто задумався, чи варто покладатись на посередників, чи все ж таки «пересісти» на власний рекламний інструмент.

Соцмережу можна порівняти із комфортною маршруткою: сів і їдеш собі в потрібному напрямку. Можна музичку послухати, можна кіношку подивитись. Водій знає свою справу — довезе! Але якщо водій «передумає» і захоче зробити зайве коло щоб заїхати до тещі на вечерю — тут вже нічого не вдієш: «До тещі, так до тещі…»

Зовсім інша справа — власний сайт чи хоча б лендінг (або хоч оформлене в гугл-доках портфоліо та відгуки). Це як своя автівка: треба заправляти і слідкувати за технічним станом, проте правила встановлюєте ви, отже і їдете, куди заманеться і коли треба, а не «коли можна».

Про риски в українській мові. Довге та коротке тире і дефіс: коли що застосовувати і де це знайти на клавіатурі

Про риски в українській мові. Довге та коротке тире і дефіс: коли що застосовувати і де це знайти на клавіатурі

На клавіатурі ми бачимо одну-єдину рисочку, а на практиці доводиться писати і так «—» і так «–» і так «-». Різницю в розмірах видно неозброєним оком. Коли що доречне — розбираємось.

Те що ми бачимо на клавіатурі — це «дефіс», коротка рисочка, орфографічний знак, що вживається всередині складних слів: будь-де, що-небудь та ін.

Однак, часто цей же дефіс тулять і замість «тире» — розділового знаку, що слугує для позначення прямої мови чи довгої паузи.

Можливо, просто не знають де знайти тире на клаві?

Даю підказку:

Затискаємо Alt і одночасно набираємо 0151 — маємо довге тире (—).

Довге тире — це правильний розділовий знак і правильне написання.

І тут виникає запитання: «Якщо є довге, то значить може бути і коротке?» Так, є таке.

Різний калібр – різні «тире» в написанні

Текстовий редактор ворд автоматично перетворює дефіс в тексті на коротке тире «–» в тому випадку, якщо воно з обох боків оточене пробілами. Однак, це не зовсім правильно. Точніше — дуже спрощено.

Неправильно, одним словом… Якщо вже говорити про правильність написання, то коротке тире вживається тільки для позначення діапазонів чисел: 2–3 дні, роки 1939–1945, і т.д.

Де знайти коротке тире на клавіатурі?

Даю підказку:

Затискаємо Alt і одночасно набираємо 0150 — маємо коротке тире (–).

Ще одна ремарка: дефіс і коротке тире не можуть бути оточені пробілами. А довге тире з обох боків межує з пробілами — це залізне правило.

Якщо коротко то так. От така вона, робота коректора. Робимо заміни дефісів на тире 😉

От тільки не кажіть, що різниці нема. Наше око заточене під певні розділові знаки. І якщо ви таки відвідували школу в дитинстві, то текст з правильними тире прочитається легше і простіше сприйметься мозком.

Так, такі дрібниці мають значення, якщо хочемо щось донести до читача.

То «ЧИСЕЛЬНИЙ» чи все-таки «ЧИСЛЕННИЙ»?

Дивлюсь фільм про барвисту природу Африки. Голос за кадром: «Чисельні табуни зебр та антилоп…»

Ей, ей! Щоо? Які «чисельні табуни»? Ви що? Де ваш редактор перекладу? До чого тут числа?

Так, це специфічне слово, але якщо вже вживаємо, то варто таки знати різницю між чисельний і численний.

Так, їх багато. Численні табуни пересуваються безкраїми просторами …

Отже, все що стосується чисел і кількості — це ЧИСЕЛЬНИЙ:
чИсельний аналіз, чисЕльна перевага, чисЕльне зростання кількості відмов.

А все, що складається з великої кількості чогось — це ЧИСЛЕННИЙ:
числЕнні табуни (їх багато на африканських просторах), числЕнні жертви, числЕнні катастрофи.

І ще, до слова. В українській нема поняття «багаточисленний/багаточисельний». Це калька з російської, і в українській виглядає як «масло масляне».

Вивчаймо мову, бо дрібниць маса, а мова має значення.

4 види лапок: що де доречно і що де правильно застосовувати

Доля занесла мене редагувати тексти в блозі бізнес-коуча. Перше, що кинулось в очі — це дефіси замість тире і моя больова точка — лапки.

Мене завжди вчили, що ” ” — неправильно, а лапки-ялиночки « » — те, що треба. Саме тому я вживаю тільки «», і всім клієнтам раджу застосовувати цей варіант.

Ну, хіба тільки якщо є потреба вставити лапки в лапках, то доцільно застосовувати ялиночки « » ззовні і подвійні лапки ” ” всередині. Все решта — від лукавого.

Але, як завжди буває, на чому зосереджуєшся, фокусуєшся, те і зустрічаєш найчастіше навколо. Стала я звертати увагу на лапки, і (от, халепа!) то тут то там натикаюсь саме на подвійні лапки ” ” всюди, де це тільки може бути — на сайтах, в соцмережах, навіть в друкованих виданнях. Що за напасть така? Почала розбиратись.

Вікіпедія говорить про лапки,як про розділовий знак для позначення прямої мови, цитат заголовків та написання слів, що вжиті у переносному значенні.

В сучасному українському правописі (чинний з 2019 року) вирізняють 4 види лапок:

«ялиночки» — найпопулярніші, вживаються в друкованих текстах усіх видів;
„подвійні лапки” — вживаються в рукописних текстах, це ми в курсі, бо всі твори в школі писали :);
‘одинарні лапки’ — застосовуються для описів значень слів і в перекладах іншомовних слів (наприклад: слово «шумовка» запозичене від польського дієслова szumować , тобто ‘знімати піну’ від szum ‘піна’ ). Зустрічаються вони настільки рідко, що пам’ятаю, що десь таке бачила, а от навести гарний приклад, то і не змогла знайти потрібний текст.
“машинописні, або комп’ютерні лапки” — використовуються в HTML-розмітці та присутні на стандартній клавіатурі. Ними традиційно послуговуються в англомовних текстах.

В документах Word за умовчанням проставляються лапки-ялиночки. А от варто зайти в текстову нотатку чи в Гугл-док, як всі лапки робляться подвійними “” і автозаміна не завжди може впоратись із цією проблемкою.

То що ж правильно ставити — ” ” чи все-таки « »?

Правила правопису української мови (з російською, до речі, така сама ситуація) допускають використання всіх цих чотирьох видів лапок. Проте говорять, що в друкованих текстах доречніше вживати саме «ялиночки», а от ” ” — варіант для внутрішнього виділення. Наприклад:

М. Рильський так характеризував значення словників у житті культурної людини: «І, звісно, не обійтись без користування словником. Один мій знайомий поет і літературознавець якось жартуючи сказав: “Я волію читати словники, ніж поеми. У словнику ті самі слова, що і в поемі, але подані в систематизованому порядку”. Це сказано жартома, але “читати словники” — не така вже дивовижна і дивацька річ, як може здатися». (Приклад з української Вікіпедії)

Чула навіть таку думку, що ” ” пошукові роботи сприймають як помилку на сайті, і що це може позначитись на ранжуванні. Але SEO-спец пояснив це так:

«Які лапки вживати — не важливо з точки зору просування. Слід тільки контролювати, щоб ” ” не потрапили в Title чи Description. Дескрипшен сам міститься між лапками ” “. Якщо ж всередину фрази потрапить ще одна пара лапок ” “, а не ялиночок « », то речення розіб’ється і повністю в дексрипшен не потрапить».

От і вся особливість.

Проте, затіяна мною в одній із тематичних груп на ФБ дискусія на тему: «Що правильніше і краще ” ” чи « » ?» розгорілась не на жарт, і більшість висловилась однозначно:

З точки зору просування — це не важливо.
З точки зору правил правопису — краще « » ніж ” “.
З точки зору краси публікацій — « » явно перемагають, просто не всі знають, де брати цей чудо-знак на клавіатурі.

Для текстів на сайтах найважливішим фактором залишається користь для читача і відсутність орфографічних помилок. До речі, зайвий пробіл біля лапок якраз і сприймається як помилка, за цим треба слідкувати. А ще – вичищати текст від подвійних пробілів, бо це теж «не комільфо» з точки зору пошуковиків.

Де шукати «ялиночки»? Підкажу

У будь-якому тексті, що набирається на комп’ютері, можна самостійно розставляти «лапки-ялиночки».

Для цього треба запам’ятати такі комбінації клавіш:

Натискаємо Alt, набираємо 0171, відпускаємо Alt —отримуємо «
Натискаємо Alt, набираємо 0187, відпускаємо Alt — отримуємо »

От і вся премудрість. Гарних вам текстів і приємного читання!

«ВІДНОШЕННЯ» чи «СТАВЛЕННЯ»: як правильно?

А правильно і так, і так. Головне вживати слова у «правильних» місцях.

Розібратись із темою спонукав запит із соцмережі:

А й справді. Російське «отношение» і «отношения» часто плутає Гугл-перекладач. Він просто губиться і не знає куди ж втулити українські відповідники: відносини, стосунки, взаємини, ставлення і вже зовсім подібне (за звучанням) слово – «відношення».

Отже, почнімо з кінця.

Відношення – це позначення взаємозв’язку між предметам або явищами. Слово найчастіше вживається в математичній, хімічній чи інших термінологіях. Пригадуєте таке рідне, шкільне: «арифметичне відношення», «процентне відношення», «синтаксичне відношення».

Ще про «відношення» говорять, коли мають на увазі офіційний документ — діловий лист до установи чи високопосадової особи.

Ну, а тепер, найцікавіше. Коли говорити «ставлення»? І як сказати інакше?

Ставлення — це те, як ми поводимось з кимось або чимось. Наприклад: уважне ставлення до людей, недбале ставлення до роботи.

Стосунки — це означення зв’язку між людьми, державами або якимись абстрактними поняттями. Наприклад: особисті, позашлюбні, стосунки в сім’ї, з колегами по роботі, міждержавні, економічні, суспільні стосунки.

Взаємини — позначення виключно особистих стосунків між людьми. Це взаємини між чоловіком та жінкою (дружиною), родинні взаємини, взаємини між дітьми.

Відносини — це слово переважно позначає суспільні зв’язки. Тобто про «відносини» говоримо, коли згадуємо держави та організації: міждержавні відносини, економічні, суспільні, дипломатичні, правові відносини.

Уявляєте, скільки значень (та ще й, мабуть, не всі згадала!) для перекладу одного російського «отношение»! От вам і тонкощі перекладу.

Слова «взаємовідносини» і «взаємостосунки» словники одностайно називають русизмами (від російського слова «взаимоотношения»), то ж вживати їх в українській не радять.

Не знаєте, чи вагаєтесь як описати українською багатозначне російське «отношения»? Сайт ukr-mova.in.ua подає такі варіанти адекватного перекладу:

Одним словом, працювати є над чим. І так, мова має значення! 🙂

Майстерня контенту
тексти для успіху вашого бізнесу

Автор: Kolosovska Oksana

В «котрий раз» чи «вкотре» — як правильно

5 вагомих причин, щоб звільнити замовника

«Смачні тексти»: як приправити, щоб з’їли?

ЗА АДРЕСОЮ чи НА АДРЕСУ — як правильно?

«Чому так дорого?» — скільки коштує стаття

«ВІДСИДЖУВАТИСЬ В СТОРОНІ» чи «БУТИ ОСТОРОНЬ» — як правильно?

Особливості перекладу — як ми говоримо

Don’t worry, be happy, або Живи простіше

Як досягнути успіху і що таке «максимум успішності» за версією Брайяна Трейсі

Чи потрібен сайт або електронна візитівка для спеціаліста?

Про риски в українській мові. Довге та коротке тире і дефіс: коли що застосовувати і де це знайти на клавіатурі

То «ЧИСЕЛЬНИЙ» чи все-таки «ЧИСЛЕННИЙ»?

4 види лапок: що де доречно і що де правильно застосовувати

То що ж правильно ставити — ” ” чи все-таки « »?

«ВІДНОШЕННЯ» чи «СТАВЛЕННЯ»: як правильно?