Про «БЛОКИ» і «БІЛІ ПЛЯМИ» — як спонукати оточення перейти на українську
Років зо 5 чи 6 тому, я елементарно переключалась на російську, якщо до мене звертались нею. Це вважала ознакою освіченості і такту.
Потім прийшло розуміння: «Стоп, але якщо я в Україні, то ці люди, які теж звідси, просто зобов’язані принаймні розуміти мову!»
Переходити в розмові чи листуванні на російську перестала, але як і раніше абсолютно не звертала уваги на мову спілкування — хотілося, щоб співрозмовник самостійно зробив висновок про те, що “мова має значення”, хотілося лагідної українізації.
Не складалося, не працьовувало.
Потім я щиро вважала, що лагідна українізація вичерпала себе після перших жахіть березня 2022. Здавалось, що ось воно, це ж так очевидно: потрібне чітке означення “свій-чужий”.
Мова це найлегший інструмент, отже всі, хто вважає себе “нашим” перейдуть на українську, адже постійно ж кажуть, що знають її… Знову не склалось.
Рік тому я реально впадала в істерику і починала заливалась сльозами, коли на моє “добрий день” чула якесь тепер вже чуже і реально вороже “здрасьтє”.
І от, здається, тільки трохи заспокоїлась, як маю чергове випробування — півроку тому доля заносить мене на роботу в російськомовний колектив. Так, це все тут, в Україні, хоч і віддалено.
Перша думка для чого це мені? Чому саме зараз, коли нерви натягнуті як струни? Який урок маю з цього винести?
«Наука», — подумали мізки і почали вибудовувати захисну стіну. Відчуваю це фізично.
Я перестала розуміти російську з першого разу. Суцільний «блок» і «біла пляма». Це як переключатись з української на англійську — літери і слова ніби знайомі, а щоб зліпити все до купи потрібен час.
Щоб зрозуміти, що від мене хочуть, маю перечитати повідомлення кілька разів і ретельно все переосмислити. А потім думаю: «Нащо ото мені ґвалтувати і так перевантажені мізки?”, — і відкладаю все “на потім”.
На диво, в приватних повідомленнях до мене звертаються українською. Ну а той, хто ще не навчився — той мусить почекати на відповідь.
І от що думаю з цього приводу. Якби всі ми дружно в один день перестали розуміти м0ск@льську мову в Україні від співгромадян (бо українцями їх назвати важко), тоді б «мовне» питання вирішилось би саме собою.
Припинити толерувати, припинити йти назустріч, припинити дозволяти зневажати себе на своїй землі — це найшвидший шлях до сепарації від рашистів і їхнього «міра».
Бо ж інакше ви в курсі що буває? Так, вони йдуть асвабаждать рускаязичних братьев, а під ракетні обстріли потрапляють всі без перебору.