В «котрий раз» чи «вкотре» — як правильно

В «котрий раз» чи «вкотре» — як правильно

Мова має значення!

Повернімося до наших баранців мовних помилок. Не можу обійти стороною.

Знову і знову, вже вкотре переконуюсь, що машинний переклад ніколи не зрівняється за якістю з людським розумінням і відчуттям мови. 

Прикро тільки що навіть відомі ЗМІ, та Всеукраїнські телеканали або тупо послуговуються Гугл-перекладачем, ну або не заморочуються тим, щоб взяти на роботу нормального редактора. 

До чого це я? Раз-по-разу російський вислів «в который раз» звучить в українському тексті як «в котрий раз», а подібне «в очередной раз» — перекладається як «в черговий раз».

СТОП! КАЛЬКА!  

Я не вчителька і «університетів не закінчувала», та навіть я ці всі хиби вже бачу просто «неозброєним оком». Тож щиро співчуваю всім справжнім філологам та мовознавцям із профільною освітою і багажем практичних знань — як вони витримують ті мовні покручі, що сиплються на наші вуха? 

Український варіант простіший і коротший, та чомусь його частенько забувають. 

Отже: 

  • не — «в котрий раз», а вкотре
  • не — «в черговий раз», в вчергове

А ще можна сказати: 

  • знову і знову,  
  • раз-по-раз, раз-у-раз,
  • ще раз. 

Одним словом, вибрати є з чого — було б бажання вибирати і… думати/задумуватись над тим, що ми пишемо-говоримо. 

Бо ж як говоримо, так і думаємо. А як думаємо — так і живемо. Тобто, мова має значення 🙂


5 вагомих причин, щоб звільнити замовника

5 вагомих причин, щоб звільнити замовника

5 вагомих причин, щоб звільнити замовника
Знайома картинка? А якщо подивитись на це з іншого боку…

«Гроші мене не хвилюють. Вони мене заспокоюють», — казала героїня одного одеського анекдоту. 

Але не всі гроші однаково солодкі. Про токсичних людей говорити не буду.

Розповім про власні критерії «прийнятності»: коли і з ким не варто мати справу, щоб потім зароблені кривавою працею грошики не вилазили боком.

1. Він не цінує ваш час. Це критично. 

Пообіцяв — не зробив/забув, довго не виходить на зв’язок, працює з позиції «тижкопірайтер» (ха-ха, чули про таку? Якось розповім).

Він зайнятий, а ви — вийшли погуляти. Це не серйозно, бо справа обопільна. З такою людиною краще не зв’язуватись.

2. Нема гарної комунікація. Це критично.

Ніхто не знає бізнес краще, ніж його власник. Тож ніхто краще про це не розповість, згодні?  Отже, якщо задаєте запитання, а відповіді нема – це погана ознака. Потім самі ж і вигрібатимете.

3. Не цінує вашу роботу. Це критично.

Коли людина з «тарганами в голові», але достойно платить — з цим, напевно, ще можна миритись. Але коли спілкування проходить в дусі «я і сам так міг би, просто часу нема» — оооооо! Це біда — треба втікати світ за очі від такого, з ним каші не звариш, а крові поп’є —будь здоров!

 4. Вам не подобається тематика. Для мене це критично.

Можна спробувати, можна постаратись…. Але якщо «не воно» — прощайтесь із замовником. Кіна не буде.

5. Вам просто не подобається людина.

Тут питання «критичності» кожен вирішує для себе. По великому рахунку — ну, не дітей же вам разом хрестити. Робота є робота. Хоча… 

Висновок: Клієнт правий не завжди. 

Фрілансери, пам’ятайте про свої переваги і вигоди! 

Шануймо себе, бо ми цього варті.

А зараз всім бажаю зустрічати приємних, розумних і обов’язково —платоспроможних замовників. Тоді і в нас, і в вас все буде гаразд!


«Смачні тексти»: як приправити, щоб з’їли?

«Смачні тексти»: як приправити, щоб з’їли?

А ви поціновувач солоденького?

«Смачний текст»,  «соковитий текст», «стаття, приправлена емоціями» —   то тут то там чую такі порівняння і побажання від замовника.

Але чи варто писати про «вишуканий смак борщу», якщо поняття «вишуканості» у кожного своє? 

Коли замовники (особливо часто це трапляється в описах вакансій) озвучують, що шукають копірайтера, який вміє писати «смачні тексти», ухмиляюсь про себе, і йду собі  далі. 

Повірте, ці люди не знають чого просять. Бо надумана, неприродна «смакота» нікому не цікава і не потрібна. 

Читач зверне увагу на живу мову і щирість в емоціях.

Отже:

  • не «вишуканий смак борщу», а «такий, що за вуха не відтягнеш»;
  • не «розкішний букет», а такий, що «запам’ятається надовго»;
  • не «суперніж», а такий, що «сам ріже»…  

Це перше, що прийшло в голову. 

Говорити треба людською мовою (зараз це називають «мовою цільової аудиторії») — тільки тоді є шанс бути почутим, згодні?

Чи може, вас таки чіплять високопарні фрази?


ЗА АДРЕСОЮ чи НА АДРЕСУ — як правильно?

ЗА АДРЕСОЮ чи НА АДРЕСУ — як правильно?

Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі
Розбираємо найуживаніші мовні помилки та покручі

Знову проводимо аналогії з російської. Чому саме з неї? Та, мабуть, тому, що зрослись ми з цим явищем так, що вже і своє починаємо забувати і майже віримо, що російське «по адресу» перекладається не інакше як «за адресою». Але… не все так просто.

Отже, якщо відповідаємо на запитання «куди, де», то кажемо «на адресу»:

  • …звертатись на адресу,
  • …писати на адресу.
Вам куди?

Якщо ж мова йде про конкретне місце, де щось відбувалось/відбувається/відбуватиметься, то вживаємо прийменник «за»:

  • …магазин розташований за адресою,
  • …дійство відбувається за адресою
  • …я проживаю за адресою.

От здається просто…. Але ж як часто плутаємо звичні речі.

А все ж мова має значення – перевірено.


«Чому так дорого?» — скільки коштує стаття

«Чому так дорого?» — скільки коштує стаття

Коли мене питають, скільки коштує написати статтю, то буває, чую: «Це трохи дорого. А якщо замовлень буде багато, то це ж дешевше вийде, правда?»

А ви задумувались, як насправді пишеться стаття? Реально корисна, цікава, аргументовна? 

Зараз мова не йде про простенькі SEO-тексти на буденну тематику по типу «Як вибрати крем для обличчя». На створення такого контенту теж треба трохи часу, але це здебільшого технічні моменти, бо інформації вдосталь – варто тільки продумати, що саме хочеш сказати, а далі викласти це словами, відповідно до умов завдання.

Якщо ж говорити про матеріали більш серйозні, то текст, до моменту, коли «починає вистукуватись на клаві» проходить етапи непомітні, проте основоположні:

  • Вивчення теми. Навіть якщо тематика не нова, все-одно треба знайти і прочитати 10 публікацій (і це як мінімум!). Цікавить абсолютно все: від визначень у словниках та вікіпедії, до статей на суміжну тему. Паралельно робляться помітки і фіксуються корисні веб-ресурси. Для складних тематик обов’язковим вважається інтерв’ю з експертом/замовником – тільки він може направити в потрібне русло і задати тон.
  • Вивчення потреб цільової аудиторії. Це той самий маркетинговий аналіз, про який зараз чути повсюдно. Знаю про що буду говорити – визначаюсь тепер, що з вивченого матеріалу цікаве саме моїм читачам. Хто вони і для чого їм читати мою писанину.

Далі іде перерва — як мінімум доба. Треба щоб все вляглось і склалось по поличкам в голові. Інакше мозок лусне.

  • Пошук інформації. Етап, подібний до п.1, проте більш означений. Знаю що треба сказати, знаю кому це треба — вибираю головне. Тут важливо критично підходити до всього знайденого в інтернеті, адже ми ж знаємо, що і на парканах теж пишуть, але чи можна всьому вірити? 
  • Структурування матеріалу і обдумування плану статті. Тільки на цьому етапі доходить черга до чогось конкретного. Робляться чернетки, вимальовується план подачі «готової страви».
  • Написання тіла статті. Прийшов час «постукати по клаві». Чисто технічний момент – робота займає від 3-4 годин до повного робочого дня, як коли. 

Тут знову треба перерва. Я беру паузу на добу. Щоб пристрасті втихомирились, а мозок заспокоївся: «Завтра я подивлюсь на все це очима стороннього спостерігача і побачу щось нове», — кажу собі і закриваю ноут. 

  • Корекція та редагування. Свіжий погляд дає свій ефект. Написала? Тепер викреслюємо! Саме так – повидаляти все зайве і те що замиленим оком здається «потрібним» – справа неабияка. Але необхідна. Насправді на цьому етапі видаляється 20-30% тексту. 
  • Узгодження із замовником. Хвилюючий момент, коли кажеш людині : «Готово, тримайте!» і натискаєш чарівну кнопочку «відправити». 

Етап очікування результату — це процес від екстремального хвилювання на початку (1-2 дні) до ефекту байдужості, якщо зворотнього зв’язку нема.

Чарівні слова замовника «Все супер! Це саме те, що треба», — надихають. Проте буває, що треба внести корективи. Але це вже завершальна стадія процесу. 

  • Повторна корекція за необхідності. Досвідчені копірайтери «на бЕрезі» обговорюють кількість корекцій. Я хоч вже і маю досить досвіду, але страждаю навіженістю до роботи. А тому можу правити текст кілька разів. І не тому, що «не доганяю» з початку, а тому, що замовник, буває хоче то одного, то іншого. Вгадати важко (та й не телепат же я!), але коли спортивний інтерес вже розігріто, то я готова на все!
  • Здача і оплата. Найприємніший момент, коли робота виконана, всі задоволені, а гаманець брязчить свіжою копійкою. Так, «я це зробила» і пишаюсь собою!

А тепер повернімось на початок. 

Коли мені кажуть «Це трохи дорого. А якщо замовлень буде багато, то це ж дешевше вийде, правда?», я запитую у відповідь:

«А за скільки б ви проробили таку роботу? Так, щоб щоразу якісно і без махлювань? Щоб сподобалось і читачам і пошуковим роботам? Щоб тексти і унікальні і ідеальні в плані семантики?» 

«Як ви оцінюєте свій час?». Спочатку тиша. А далі — «Добре, згода. Працюємо!» І не помиляються. Бо ж відомо: «Дешева рибка — юшка вон!»


«ВІДСИДЖУВАТИСЬ В СТОРОНІ» чи «БУТИ ОСТОРОНЬ» — як правильно?

«ВІДСИДЖУВАТИСЬ В СТОРОНІ» чи «БУТИ ОСТОРОНЬ» — як правильно?

Особливості перекладу — як ми говоримо

«ВІДСИДЖУВАТИСЬ В СТОРОНІ» чи «БУТИ ОСТОРОНЬ» — як правильно?
В яку сторону бігти?

Ох і потузало ж нас життя, якщо прості слова забуваємо, а натомість користуємось російськими кальками.

Особливості перекладу — як ми говоримо
Кожному своє

«Отсиживаться в стороне» перекладають здебільшого як «відсиджуватись в стороні»…

В якій стороні, не уточнюють — далекій чи не дуже?

Можна ходити у далеку сторону, можна йти на всі чотири сторони, можна показувати рукою в ліву сторону, або праворуч (це вже як вам до вподоби 😉 ).

Але якщо вже триматись подалі від чогось чи не звертати уваги на щось або «відсиджуватись» — то тільки «осторонь» — так простіше і влучніше, чи не так?


Don’t worry, be happy, або Живи простіше

Don’t worry, be happy, або Живи простіше

Поради для виживання у складному житті

«Підсіла» я на книги Брайяна Трейсі. Чим вони підкупили? Напевно, структурованістю та простотою викладу.

Життя підкидає то тут то там завданнячка, важкі до розуміння та розв’язку. І «жити простіше» — це іноді справді стає питанням життя чи смерті. 

Що ми робимо зазвичай?

  • Зациклюємось на незначних  (непотрібних, неважливих особисто для нас) речах.
  • Витрачаємо час «не туди» і «не так».
  • Розпорошуємо життєві ресурси, поступово втрачаючи здатність сфокусуватись на важливому.

А життя, взагалі-то, штука природня. Парадокс, чи не так?

Отже, якщо вибудувати систему цінностей згідно законів природи, то і життя стане простіше?

Don’t worry, be happy!

Що рекомендує Брайян Трейсі у своїй книзі «Don’t worry, be happy, або Живи простіше»:

  1. Визначтесь із власними життєвими цінностями.
  2. Задумайтесь та встановіть життєву мету (або кілька цілей).
  3. Визначте для себе пріоритети.
  4. Плануйте власне життя, інакше цим займуться інші!

І червоною стрічкою крізь текст проходить думка: «Успішні люди думають на папері. Невдахи сподіваються на щасливий випадок і пам’ять». 

А ще зачепила така фраза: 

«Якщо ви задумались про свої життєві цінності, мету і пріоритети, то вітаю! Тільки 5% людей усвідомлюють важливість цих речей, і це вже перемога бути в їх числі. Бо тільки ці 5% здатні досягти задуманого планомірно, незважаючи на зовнішні обставини і не сподіваючись на чудо».

Книга доступна в аудіоверсії — рекомендую до прослуховування.


Як досягнути успіху і що таке «максимум успішності» за версією Брайяна Трейсі

Як досягнути успіху і що таке «максимум успішності» за версією Брайяна Трейсі

Стратегії і навички для розкриття прихованого потенціалу

Мріяти  — це добре, але досягнути успіху і здійснити-таки мрію — це перемога!

Як перемагати по життю? Чому одні досягають мети, а інші зупиняються на півдорозі?

Брайян Трейсі в книзі «Максимум успішності» (рос. «Достижение максимума») дає чіткі відповіді. І так, практичні вправи та завдання тут теж є.

Він зумів поєднати у своєму посібнику (саме так — це справжній посібник із саморозвитку) психологію, філософію, економіку та релігію.

Крок за кроком, потихеньку, відкусуючи від свого «слона» по шматочку, можна досягнути будь-якої мети. Адже правильно вибрана і чітко поставлена ціль в житті — це вже 90% успіху. Решта 10% — це всього лиш наполегливість.

Отже, в основі всього думка. Думка породжує слово, яке згодом стає базою для переконання і звички.  Звичка формує характер. Характер визначає долю.

Висновок: зміни думку — зміниш долю.

Тільки ж змінювати треба правильно!

Не буду переказувати змісту — надто довго, і це потрібно читати (або ж слухати, як це робила я, і не один раз!).

👌 Головне твердження, яке я винесла особисто для себе, це те, що здорова самооцінка і самоповага — це основа здорової особистості.

Неможливо любити і поважати когось, не полюбивши щиро спочатку себе.

Не можна віддати те, чого не маєш сам! А коли приходить здатність любити і поважати оточуючих, то і оточуючі відповідають  тим самим, а часто — навіть повертаючи любов з подвоєною силою.

Отже, все починається з себе, з любові до себе, як до Божого творіння. Починається з самоповаги і саморозвитку.

Ну а почати розвиватись ніколи не пізно, згодні? 😉

P.S. Примітно, що автор приділяє особливу увагу темі любові та взаєморозуміння в сім’ї, темі стосунків між батьками та дітьми та темі виховання дітей. Бо це, на його думку, основа для побудови щастя і досягнення успіху.


Чи потрібен сайт або електронна візитівка для спеціаліста?

Чи потрібен сайт або електронна візитівка для спеціаліста? 

Гадаю, це потрібні речі. І не тільки якщо ви фрілансер на віддаленій роботі.

Впевнена, що кожний має право на часточку самореклами. Ви ж помічали, що це нормально в тваринному світі і навіть серед рослин! Кожний намагається показати себе у найпригляднішому ракурсі. Кожний хоче виділитись, щоб бути поміченим!

 І де ж нам розповісти про себе, про свої вміння і навички, якщо не на власній візитівці? Просто вигляд і формат візитівки зараз змінився до невпізнаваності.

Тут могла б бути ваша самореклама

Якщо раніше у 100% випадків це був клаптик паперу (картону) із зазначенням посади чи роду діяльності і контактів, то тепер все що хочеться сказати, можна сказати розгорнуто і красиво. А ще можна вказати адресу електронної скриньки або дати прямі посилання на профілі у соцмережах.

«То все марнотратство. У мене і так є профіль у фейсбуку. Кому треба — той знайде!»

А ось тут не погоджусь. Навіть за умови «гарно зачесаного» профілю в Facebook чи Instagram, ви не отримуєте всіх благ власного рекламного майданчика. Алгоритми роботи та і правила спілкування в соцмережах змінюються надто часто, щоб сподіватись на вдалу роботу тільки цих ресурсів.

А пригадуєте, як одного дня Інстаграм став раптом недоступний? Паніка тривала всього кілька годин. Але то було справжнім шоком для людей, що просували свої послуги/товари тільки в Інстаграмі. Тоді  багато хто задумався, чи варто покладатись на посередників, чи все ж таки «пересісти» на власний рекламний інструмент.

Соцмережу можна порівняти із комфортною маршруткою: сів і їдеш собі в потрібному напрямку. Можна музичку послухати, можна кіношку подивитись. Водій знає свою справу — довезе! Але якщо водій «передумає» і захоче зробити зайве коло щоб заїхати до тещі на вечерю — тут вже нічого не вдієш: «До тещі, так до тещі…»

Зовсім інша справа — власний сайт чи хоча б лендінг (або хоч  оформлене в гугл-доках портфоліо та відгуки). Це як своя автівка: треба заправляти і слідкувати за технічним  станом, проте правила встановлюєте ви, отже і їдете, куди заманеться і коли треба, а не «коли можна».


Про риски в українській мові. Довге та коротке тире і дефіс: коли що застосовувати і де це знайти на клавіатурі

Про риски в українській мові. Довге та коротке тире і дефіс: коли що застосовувати і де це знайти на клавіатурі

На клавіатурі ми бачимо одну-єдину рисочку, а на практиці доводиться писати і так «—» і так «–» і так «-». Різницю в розмірах видно неозброєним оком. Коли що доречне — розбираємось.

Те що ми бачимо на клавіатурі — це «дефіс», коротка рисочка, орфографічний знак, що вживається всередині складних слів: будь-де, що-небудь та ін.

Однак,  часто цей же дефіс тулять і замість «тире» — розділового знаку, що слугує для позначення  прямої  мови чи довгої паузи.

Можливо, просто не знають де знайти тире на клаві?

Даю підказку:

Затискаємо Alt і одночасно набираємо 0151 — маємо довге тире (—).

Довге тире — це правильний розділовий знак і правильне написання.

І тут виникає запитання: «Якщо є довге, то значить може бути і коротке?» Так, є таке.

Різний калібр – різні «тире» в написанні

Текстовий редактор ворд автоматично перетворює дефіс в тексті на коротке тире «–» в тому випадку, якщо воно з обох боків оточене пробілами. Однак, це не зовсім правильно. Точніше — дуже спрощено.

Неправильно, одним словом… Якщо вже говорити про правильність написання, то коротке тире вживається тільки для позначення діапазонів чисел: 2–3 дні, роки 1939–1945, і т.д.

Де знайти коротке тире на клавіатурі?

Даю підказку:

 Затискаємо Alt і одночасно набираємо 0150 — маємо коротке тире (–).

Ще одна ремарка: дефіс і коротке тире не можуть бути оточені пробілами. А довге тире з обох боків межує з пробілами — це залізне правило.

Якщо коротко то так. От така вона, робота коректора. Робимо заміни дефісів на тире 😉

От тільки не кажіть, що різниці нема. Наше око заточене під певні розділові знаки. І якщо ви таки відвідували школу в дитинстві, то текст з правильними тире прочитається легше і простіше сприйметься мозком.

Так, такі дрібниці  мають значення, якщо хочемо щось донести до читача.


То «ЧИСЕЛЬНИЙ» чи все-таки «ЧИСЛЕННИЙ»?

То «ЧИСЕЛЬНИЙ» чи все-таки «ЧИСЛЕННИЙ»?

Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі
Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі

Дивлюсь фільм про барвисту природу Африки. Голос за кадром: «Чисельні табуни зебр та антилоп…»

Ей, ей! Щоо? Які «чисельні табуни»? Ви що? Де ваш редактор перекладу? До чого тут числа?

Так, це специфічне слово, але якщо вже вживаємо, то варто таки знати різницю між чисельний і численний.

Так, їх багато. Численні табуни пересуваються безкраїми просторами …

Отже, все що стосується чисел і кількості — це ЧИСЕЛЬНИЙ:
чИсельний аналіз, чисЕльна перевага, чисЕльне зростання кількості відмов.

А все, що складається з великої кількості чогось — це ЧИСЛЕННИЙ:
числЕнні табуни (їх багато на африканських просторах), числЕнні жертви, числЕнні катастрофи.

І ще, до слова. В українській нема поняття «багаточисленний/багаточисельний». Це калька з російської, і в українській виглядає як «масло масляне».

Вивчаймо мову, бо дрібниць маса, а мова має значення.


4 види лапок: що де доречно і що де правильно застосовувати

4 види лапок: що де доречно і що де правильно застосовувати

Лапки бувають різні…

Доля занесла мене редагувати тексти в блозі бізнес-коуча. Перше, що кинулось в очі — це дефіси замість тире і моя больова точка — лапки.

Мене завжди вчили, що ” ” — неправильно, а лапки-ялиночки « » — те, що треба. Саме тому я вживаю тільки «», і всім клієнтам раджу застосовувати цей варіант.

Ну, хіба тільки якщо є потреба вставити лапки в лапках, то доцільно застосовувати ялиночки « » ззовні і подвійні лапки ” ” всередині. Все решта — від лукавого.

Але, як завжди буває, на чому зосереджуєшся, фокусуєшся, те і зустрічаєш найчастіше навколо. Стала я звертати увагу на лапки, і (от, халепа!) то тут то там натикаюсь саме на подвійні лапки ” ” всюди, де це тільки може бути — на сайтах, в соцмережах, навіть в друкованих виданнях. Що за напасть така? Почала розбиратись.

Вікіпедія говорить про лапки,як про розділовий знак для позначення прямої мови, цитат заголовків та написання слів, що вжиті у переносному значенні.

В сучасному українському правописі (чинний з 2019 року) вирізняють 4 види лапок:

  1. «ялиночки» — найпопулярніші, вживаються в друкованих текстах усіх видів;
  2. „подвійні лапки” — вживаються в рукописних текстах, це ми в курсі, бо всі твори в школі писали :);
  3. ‘одинарні лапки’ — застосовуються для описів значень слів і в перекладах іншомовних слів (наприклад: слово «шумовка» запозичене від польського дієслова szumować , тобто ‘знімати піну’ від szum ‘піна’ ). Зустрічаються вони настільки рідко, що пам’ятаю, що десь таке бачила, а от навести гарний приклад, то і не змогла знайти потрібний текст. 
  4. “машинописні, або комп’ютерні лапки” — використовуються в HTML-розмітці та присутні на стандартній клавіатурі. Ними традиційно послуговуються в англомовних текстах.

В документах Word за умовчанням проставляються лапки-ялиночки. А от варто зайти в текстову нотатку чи в Гугл-док, як всі лапки робляться подвійними “” і автозаміна не завжди може впоратись із цією проблемкою.

То що ж правильно ставити — ” ” чи все-таки « »?

Правила правопису української мови (з російською, до речі, така сама ситуація) допускають використання всіх цих чотирьох видів лапок. Проте говорять, що в друкованих текстах доречніше вживати саме «ялиночки», а от ” ” — варіант для внутрішнього виділення. Наприклад:

М. Рильський так характеризував значення словників у житті культурної людини: «І, звісно, не обійтись без користування словником. Один мій знайомий поет і літературознавець якось жартуючи сказав: Я волію читати словники, ніж поеми. У словнику ті самі слова, що і в поемі, але подані в систематизованому порядку”. Це сказано жартома, але читати словники — не така вже дивовижна і дивацька річ, як може здатися». (Приклад з української Вікіпедії)

Чула навіть таку думку, що ” ” пошукові роботи сприймають як помилку на сайті, і що це може позначитись на ранжуванні. Але SEO-спец пояснив це так:

«Які лапки вживати — не важливо з точки зору просування. Слід тільки контролювати, щоб ” ” не потрапили в Title чи Description. Дескрипшен сам міститься між лапками ” “. Якщо ж всередину фрази потрапить ще одна пара лапок ” “, а не ялиночок « », то речення розіб’ється і повністю в дексрипшен не потрапить».

От і вся особливість.

Проте, затіяна мною в одній із тематичних груп на ФБ дискусія на тему: «Що правильніше і краще ” ” чи « » ?» розгорілась не на жарт, і більшість висловилась однозначно:

  • З точки зору просування — це не важливо.
  • З точки зору правил правопису — краще « » ніж ” “.
  • З точки зору краси публікацій — « » явно перемагають, просто не всі знають, де брати цей чудо-знак на клавіатурі.

Для текстів на сайтах найважливішим фактором залишається користь для читача і відсутність орфографічних помилок. До речі, зайвий пробіл біля лапок якраз і сприймається як помилка, за цим треба слідкувати. А ще – вичищати текст від подвійних пробілів, бо це теж «не комільфо» з точки зору пошуковиків.

Де шукати «ялиночки»? Підкажу

У будь-якому тексті, що набирається на комп’ютері, можна самостійно розставляти «лапки-ялиночки». 

Для цього треба запам’ятати такі комбінації клавіш: 

  • Натискаємо Alt, набираємо 0171, відпускаємо Alt —отримуємо «
  • Натискаємо Alt, набираємо 0187, відпускаємо Alt — отримуємо »

От і вся премудрість. Гарних вам текстів і приємного читання!


«ВІДНОШЕННЯ» чи «СТАВЛЕННЯ»: як правильно?

«ВІДНОШЕННЯ» чи «СТАВЛЕННЯ»: як правильно?

Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі
Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі

А правильно і так, і так. Головне вживати слова у «правильних» місцях.

Розібратись із темою спонукав запит із соцмережі:

Люди цікавляться — і я поцікавилась…

А й справді. Російське «отношение» і «отношения» часто плутає Гугл-перекладач. Він просто губиться і не знає куди ж втулити українські відповідники: відносини, стосунки, взаємини, ставлення і вже зовсім подібне (за звучанням) слово – «відношення».

Отже, почнімо з кінця.

Відношення – це позначення взаємозв’язку між предметам або явищами. Слово найчастіше вживається в математичній, хімічній чи інших термінологіях. Пригадуєте таке рідне, шкільне: «арифметичне відношення», «процентне відношення», «синтаксичне відношення».

Ще про «відношення» говорять, коли мають на увазі офіційний документ — діловий лист до установи чи високопосадової особи.

Стосунки — справа тонка…

Ну, а тепер, найцікавіше. Коли говорити «ставлення»? І як сказати інакше?

Ставлення — це те, як ми поводимось з кимось або чимось. Наприклад: уважне ставлення до людей, недбале ставлення до роботи.

Стосунки — це означення зв’язку між людьми, державами або якимись абстрактними поняттями. Наприклад: особисті, позашлюбні, стосунки в сім’ї, з колегами по роботі, міждержавні, економічні, суспільні стосунки.

Взаємини — позначення виключно особистих стосунків між людьми. Це взаємини між чоловіком та жінкою (дружиною), родинні взаємини, взаємини між дітьми.

Відносини — це слово переважно позначає суспільні зв’язки. Тобто про «відносини» говоримо, коли згадуємо держави та організації: міждержавні відносини, економічні, суспільні, дипломатичні, правові відносини.

Уявляєте, скільки значень (та ще й, мабуть, не всі згадала!) для перекладу одного російського «отношение»! От вам і тонкощі перекладу.

Слова «взаємовідносини» і «взаємостосунки» словники одностайно називають русизмами (від російського слова «взаимоотношения»), то ж вживати їх в українській не радять.

Не знаєте, чи вагаєтесь як описати українською багатозначне російське «отношения»? Сайт ukr-mova.in.ua подає такі варіанти адекватного перекладу:

Одним словом, працювати є над чим. І так, мова має значення! 🙂


Думай і багатій: поради, що працюють протягом століття

Думай і багатій: поради, що працюють протягом століття

Американський журналіст, автор книг з мотивації та саморозвитку, філософ, розробник і творець філософії успіху

Про цю книжку знала. Але чомусь з назви зробила висновок, що це щось на кшталт  — уявляй собі по 15 хвилин щоденно  мішок з грошвою у себе на столі і одного разу відчиниш двері, а там — просто на порозі лежить той самий мішок з начаклованими доларознаками. Якось так.

А ж тут — абсолютний прорив!

Наполеон Гілл — американський журналіст, автор книг з мотивації та популяризатор «філософії успіху» у своєму бестселлері «Думай і багатій»  руйнує всі традиційні постулати, які нам втовкмачували досі.

Книга видана в 1937, а людські страхи та недосконалості не змінились.

Чому одні досягають мети і успіху, а інші — все життя скніють у злиднях і жаліються на сто тисяч «от якби…»? А він про це розказує.

Оцініть таке. Що ми чуємо повсякчас:

  •  «Знання — сила»

Брехня. Або точніше — недосказана правда. Бо знання — це тільки потенційна сила. Без чіткого плану дій і покрокового його виконання, будь-які знання перетворюються на ніщо.

  • «Тільки тяжкою і наполегливою працею можна заробити справжнє багатство»

Брехня. Або точніше — недосказана правда. В основі кожного справжнього багатства (а тут це слово вживається в самому широкому сенсі, тобто для кожного воно «своє») лежить ідея. Розумова діяльність, уява, творче начало — називайте як хочете. Але якщо наполегливо мести двори і ні про що не думати — нічого більше як на «хліб щоденний» не заробиш.

  •  «Не сотвори собі кумира»

Брехня. Або точніше — недосказана правда. Фанатизм — погано. Але без достойних прикладів великих особистостей ніяк не досягти успіху. Кумири потрібні. Ми маємо на когось рівнятись і до чогось прагнути.

Та ще багато там такого — раджу почитати. Це не марно втрачений час, точно.

Яким має бути лідер, що заважає йти до мети, які страхи засіли у підсвідомості і не дають піднятись…

А головне, що стверджує автор і що підтверджує досвід, єдине чим може керувати людина — це її думки (спосіб мислення). Правильно сформована думка перетворюється на матеріальну реальність (доведено), отже людина ЗДАТНА ПОВНІСТЮ керувати своїм буттям. Варто тільки прикласти зусилля у правильній послідовності.

70 мільйонів примірників книги були продані ще за життя автора. Помер він у 1970, а «Думай і багатій» продовжує і досі змінювати свідомість людей. Це неймовірно.


Коли казати відкривати, відчиняти, відмикати, розгортати чи розплющувати? Як правильно

Коли казати відкривати, відчиняти, відмикати, розгортати чи розплющувати? Як правильно 

Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі
Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі

Підґрунтям для цього допису стало оголошення про пошуки «адекватного» перекладача з російської на українську.

Шукали в ідеалі людину з філологічною освітою і рідною українською. Ну, або в крайньому разі – з розумінням різниці «зачиняти/закривати/заплющувати», тобто з відчуттями нюансів мови.

Люди відчувають різницю – це не могло не зацікавити

Забігаючи наперед, скажу, що попрацювати в цьому проекті мені таки пощастило. Чому «пощастило»? Та тому, що приємно мати справу з людьми, яким не байдуже якою мовою говорить їхній сайт і слова «а какая разница?» – це зовсім з іншої опери.

Але повернімось до оголошення. «Зачиняти/закривати/заплющувати» – це все відтінки російського «открывать». І коли ж вони доречні?

Над такими нюансами ми рідко замислюємось. Але все-таки?

«Закривати – відкривати»

Коли мова йде про початок чогось нового, або про новину в науковій чи соціальній сфері (так-так, це воно – «відкриття»), то доречніше вживати слово «відкривати». Відповідно «закривати» – його антонім.

ВІДКРИВАТИ ЗАКРИВАТИ
Магазин, змагання, нові закони соціології, засідання комітету, нові проблеми Магазин, змагання, засідання, очі на проблему

«Замикати – відмикати»

Це слово вживають все рідше. А дарма. Словом «замикати» позначають дію, пов’язану із замком і ключиком. Замкнуті на ключ двері чи ворота саме «відмикають».

«Зачиняти – відчиняти»

Коли замка нема і ключ не потрібен, проте прикласти зусилля треба – говорять, що двері «відчиняють» або «зачиняють».

ВІДЧИНЯТИ ЗАЧИНЯТИ
Двері, кватирку, хвіртку, ворота Двері, кватирку, хвіртку, ворота

«Згортати – розгортати»

Розгортають газету, журнал, книгу чи записник. Ну, і відповідно згортають газету, книгу, зошит.

«Заплющувати – розплющувати»

Тут вже ніби зрозуміло – мова йде про очі чи повіки.

Принагідно згадалось ще одне слово – «відкорковувати» – коли говоримо про пляшку гарного вина.

Так вже людина влаштована, що у всьому і завжди прагне спрощення. Ось і ми все багатство відтінків здавалось би звичної дії зводимо до одноманітного «відкривати».

І якби не те оголошення про пошук перекладача, що не опирається тільки на варіанти «дефективного ГУГЛ-перекладача», я би теж не замислилась, а як же правильно висловлюватись в кожному випадку.

Багатство української вражає. Шкода, що ми нехтуємо різноманіттям семантичних відтінків, адже мова має значення.


Чому правильно казати «протягом року», а не «на протязі року»

Чому правильно казати  «протягом року», а не «на протязі року»

Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі
Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі

Здавалось би, з цим вже все зрозуміло. Проте раз по разу зустрічаю в текстах «на протязі року…» 

Ех-ех-хе… На протязі можна сидіти чи стояти, а потім підхопити нежить. Бо протяг, він такий – підступний. Особливо влітку. 

На протязі…

А от очікувати  чогось можна тільки «протягом» якогось терміну. 

І попрошу не плутати з російським «на протяжении», це ж інша мова.

А наша  рідна — українська, вона говорить інакше і, погодьтесь, мова має значення.


Яка різниця, «другий» чи «інший»?

Яка різниця, «другий» чи  «інший»? 

Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі
Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі

«Другим разом», «іншим разом»…. Здавалось би, хіба суттєво? Хто не цікавиться і не хоче вичищати свою мову від запозиченого бруду, то тому, мабуть, і без різниці.

Але, якщо для нас мова має значення, то і висловлюватись слід коректно.

Отже, другий, як і третій, четвертий і двадцять восьмий – це порядкові числівники.

Позначають вони виключно порядок чогось у черзі. Коли ж говоримо про щось відмінне від чогось, то кажемо «інше», або «інший», «інша».

Бо іншого не дано. Зауважте, не другого не дано, а саме іншого.


Як правильно казати: «старий друг» чи «давній»?

Як правильно казати: «старий друг» чи «давній»?

Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі
Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі

«Старий друг краще за нових двох», – каже приказка.

Та коли можна вважати друга старим?  В 60, 80, чи в 100 років? І чому це сивий старигань має бути кращим за нового друга, можливо, молодого і моторного? 

До чого я веду? Та просто не «старий» друг кращий за нового, а «давній»! Тобто той, кого знаємо давно і кому можемо довіритись. І досить вже калькувати з російської! 

«Старий» в українській – це тільки про вік і про літніх людей, і аж ніяк не про термін. Аналогічно, вислів «старі часи» – це «давні часи», бо час чи епоха не може зістаритись, я лише відходить у давнину. 

От здавалося б дрібнички, але ж мова має значення 😉? 


Як правильно «ЗАДАЧА» чи «ЗАВДАННЯ»?

Що таке «ЗАДАЧА» і чим вона відрізняється від «ЗАВДАННЯ»

Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі
Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі

Чергова шарада на мовну тему. Як не зачепити це питання, коли «задачі» валяться щодня як сніг на голову?

Але, «ЗАДАЧА» чи «ЗАВДАННЯ»?

Знову запитуємо себе, здивовано знизуючи плечима: «А какая разніца?»…і прямуємо все з’ясовувати.

«Ваша задача – написати текст», – чую часто на свою адресу. Але, чи це справді моя «задача»?

Тлумачний словник української мови дає чітке розмежування цих понять:  

Задача – це питання переважно математичного характеру, яке розв’язується шляхом обчислень за визначеною умовою. Наприклад, математична задача, фізична задача, логічна задача.

Завдання ж – це якийсь запланований обсяг робіт або конкретне доручення. Наприклад: бойове завдання, домашнє завдання, технічне завдання для копірайтера. 

Тобто, слово «ЗАДАЧА» доречне тільки у випадках, коли маємо справу з обчисленнями і формулами. А якщо плануємо щось виконати, то говоримо про «ЗАВДАННЯ» і ніяк інакше.

Вживаймо слова правильно, бо ж мова_має_значення 🙂


Як правильно говорити – «РАДІОУПРАВЛІННЯ» чи «РАДІОКЕРУВАННЯ»?

Як правильно говорити – «РАДІОУПРАВЛІННЯ» чи «РАДІОКЕРУВАННЯ»?

Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі
Розбираємо науживаніші мовні помилки та покручі

Життя і гугл-перекладач знову підкидають тему для роздумів. 

Мені постійно пропонується вжити як варіант російського «модели на радиоуправлении» українське «моделі на радіоуправлінні». А я раз по разу вперто виправляю «моделі на радіокеруванні».

Поки спрацьовує інтуїція, проте, тут хочеться спитати словами класика «А какая разніца?!»

А й справді, «радіоуправління» чи «радіокерування»? 

«Радіоуправління» чи «радіокерування»? 

Піднімаю словники.

Академічний словник української мови, що маю в арсеналі – друковане видання 1973 року (раритет майже!) каже, що «управляти» – те саме, що і «керувати». Тоді як у статті до «керувати» нема відсилання до «управляти» – тобто, це явно не одне і те ж! 

Розбираюсь. Різниця у значеннях дійсно є. 

«КЕРУВАННЯ» – універсальне слово, що може застосовуватись як до транспортного засобу, приладу, так і до людини. 

В той час як «УПРАВЛІННЯ» коректніше застосовувати здебільшого до групи людей, держави чи установи (похідне від «правити»).

«Управляти» – це щось подібне до англійського «manage» чи «lead».От і виходить, що все-таки «ПУЛЬТ РАДІОКЕРУВАННЯ».

А «радіоуправління» – це або калька або неграмотність. От і вір після цього ГУГЛу! Бо ж мова має значення?